Нове відкриття старійшин як внутрішнього резерву громади *

Старші громадяни володіють широким спектром навичок, талантів і ресурсів, які мо­жуть стати в нагоді в процесі розвитку громади. Розпізнаючи особливі таланти, ресурси й здібності, притаманні старшому поколінню, ми можемо розпочати знаходження належних ролей для цих людей в невпинному процесі активного відродження громади.

Економічні ресурси. Припущення, що всі люди на пенсії є економічно неспроможни­ми. просто неправдиве сьогодні в нашому суспільстві. Насправді більшість пенсіонерів не живе в установах для людей похилого віку й не отримує соціальної допомоги. Навіть більш важливим є той факт, що саме пенсіонери представляють понад 40% індивідуального капіталу в Сполучених Штатах і, як наслідок, є потенційно потужною економічною силою в громадах, де вони живуть.

Культура, традиції та історія. Будь-який старший чоловік, що живе в тій чи іншій місцевості тривалий час, втілює унікальну історичну перспективу цієї громади. Як сказав одного разу діяч американської освіти: “Ви не можете здійснити жодного доброго дослідження, не поговоривши зі старшими людьми”. Громада повинна усвідомлювати й ро­зуміти своє коріння, аби накреслити собі реальний шлях у майбутнє, і немає доречнішої групи людей, яку можна було б залучити до цього процесу, ніж старійшини. Як сказав не­щодавно один громадянин: “Існує одна річ. що завжди вражає кожного старійшину, і це історія!” А якщо зануритися глибше, то цей захват, який генерують старші люди, може бути заразним і для інших членів громади.

Крім глибокого відчуття історії, люди старшого віку можуть активно прислужитися, передаючи традиції молодшим членам громади. Культурницькі інституції можуть стати природним осередком для старших людей, щоб вони могли передавати свої особливі знання й навички зацікавленим студентам різного віку. Наприклад, 85-річна американка мек­сиканського походження навчає традиційних мистецтв і гончарства у Мексиканському му­зеї народного мистецтва в Чикаго. У коледжі освітніх послуг корінних американців у то­му ж місті двоє літніх людей зараз навчають молоде покоління мов своїх племен.

Досвід і навички. Більшість старших людей кілька десятиліть пропрацювала і в про­цесі роботи накопичила цінний особистий досвід і досвід професійної діяльності. Щ знан­ня можуть і повинні бути докладені до ресурсів, що служать зміцненню щоденного життя громади. Оскільки це так, дехто з літніх людей хотів би й заслуговує на те. щоб на них було витрачено час. також справедливо й те. що більшість літніх людей хотіти б лишати­ся активними в громаді й зацікавлені в тому, щоб бути в розумних межах у контакті з ор­ганізаціями й групами, які можуть користуватися їхніми послугами.

Час. Переходячи від повної завантаженості на роботі до пенсійного життя, літні лю­ди часто помічають, що у них з’явилося багато вільного часу, і цей час може стати кори­сним ресурсом відродження громади. У багатьох випадках, виявившись залученими до цього постійного процесу, пенсіонери відкривають, що, вийшовши на пенсію, вони можуть засвоювати нові навички й розвивати нові таланти, які можуть виявитися корисними в ба­гатьох галузях.

Групи ровесників. Незалежно від того, чи живуть вони одні, чи в будинку для людей похилого віку, пенсіонери часто намагаються об’єднуватися в групи ровесників, які в свою чергу можуть виявити активність у широкому спектрі проектів, що стосуються громади в цілому. В Чикаго, наприклад, управління паркової зони спонсорує клуб людей похилого віку, які раніше були соціально-орієнтовані. і знову стали потужним центром активної участі й навіть лідерства в діяльності цілої громади.

Особливі можливості пенсіонерів завжди будуть відрізнятися від громади до громади, від людини до людини. Однак у кожному випадку кожна громада несе відповідальність за те, щоб розпізнати й використати свої приховані можливості.

* – джерело:  Джон П. Кретцманн, Джон Л.Макнайт “Розбудова громад за рахунок внутрішніх ресурсів. Шлях до відкриття й мобілізації ресурсів громади”, Київ, 2006 рік

Розміщення матеріалу дозволено Асоціацією агенцій регіонального розвитку України.

Українське видання здійснено за підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта та Міжнародного фонду “Відродження”.