Місце навчання в процесі розвитку сучасної громади в Україні

Сьогодні, напевне, немає потреби копіювати довоєнні зразки форм організації навчання дорослих. Так само організовувати неформальне навчання дорослих необов’язково саме у форматі народних шкіл. Важливою видається сама потреба навчання. Адже в сучасному суспільстві споживачів гостро постає необхідність успішно конкурувати між собою як окремим особистостям, фірмам, брендам, так і громадам, у тому числі й сільським. Сучасна українська сільська громада, яка хоче бути конкурентоноспроможною, не має іншого виходу, окрім як рішуче змінити свою теперішню «очікувальну» позицію стосовно держави на щось більш дієве та проактивне. Громадам, які хочуть бути суб’єктами активних суспільних та економічних відносин, потрібно самостійно ініціювати різні форми навчання для своїх мешканців. Очевидно, ініціативи слід чекати насамперед від сільських голів, вчителів, священників.

Майбутню практичну корисність навчальних курсів для дорослих сільських мешканців не можна вважати єдиним або ж основним чинником, який пояснює їх нагальну необхідність. Проведення часу в середовищі своїх односельчан має бути цікавим ще й з огляду на потребу в спілкуванні. Дебати, дискусії, робота в групах,т.зв. авто презентації, дослідження, викладацькі «майстерні» та врешті, навіть театральні постановки повинні стати звичними методами роботи із дорослою сільською аудиторією.

Виходячи з власного досвіду проведення навчань в сільських громадах і аналізу навчальних потреб, можна стверджувати, що будуть користуватися попитом тренінгові курси з наступної тематики: основи раціонального господарювання, основи юридичних знань, основи охорони здоров’я / гігієни, краєзнавство / історія свого села, навички користування комп’ютером / знання про мережу Інтернет, місцевий економічний розвиток, заснований на власних ресурсах, основи сталого розвитку, розвиток сільського підприємництва, а також навички проектного менеджменту.

Однак, потрібно тверезо оцінювати шанси на формування, наприклад, тренінгових груп з дорослих сільських мешканців, які якось повинні примудритися  декілька днів підряд по п’ять – шість годин проводити за навчанням. Досвід показує, що в таких умовах дуже важко провести повноцінний хоча б одноденний семінар тривалістю шість робочих годин. Розклад дня сільського мешканця не дозволяє залишити господарство на такий тривалий період. Очевидно, найкращим сезоном для проведення навчань є зима, коли селяни мають найбільше вільного часу.

Інший аспект проблеми – матеріальне забезпечення навчальних курсів у сільських громадах. Сьогодні справа виглядає так, що фактично усі видатки, пов’язані з таким навчанням, несуть неурядові проекти та програми, які реалізують свою діяльність у сільській місцевості. Відкритим залишається питання про те, як саме забезпечувати навчання матеріально, коли таких програм, наприклад, у селі немає. Ми припускаємо, що громада може надати приміщення для проведення семінару, навіть забезпечити харчування для учасників, однак чи готова вона заплатити за навчання тренеру чи консультанту, який готовий приїхати на запрошення громади? Думаю, що це питання залишається відкритим не тільки для сільських громад і не тільки в Україні.

За матеріалами Західноукраїнського ресурсного центру

Навчальний посібник «Основи розвитку громади»

Василь Полуйко, Петро Лазарчук